The Conference| Конференція

It seems to me that аll have written their impressions about the M F G conference in Ukraine, except myself.
I'm thankful to God that He gave me an opportunity to be present at those blessed days. Before the conference I've asked God to help me spend time in His presence and in His word, and He answered me: "Why aren't you going to the conference?" At that time I wasn't sure that I'm going. But then I was invited to translate, and bingo!!!!
The general impression is: this was a real fellowship! I enjoyed time spent with my friend Olya (her blog) talking, lots of people from England and Netherlands (you are great people) and had amazing quiet time with God.
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Здається, що вже усі поділилися своїми враженнями від конференції M F G в Україні (крім мене).
Я вдячна Богу, за те що Він дав мені змогу бути присутньою там. Перед конференцією я просила Бога допомогти мені проводити більше часу в Його присутності, в Його Слові, і Він мені відповів: "Чому ти не їдеш на конференцію?" В той момент я не думала, що їду, але з часом мене запросили перекладати і вуаля!!!
Загальне враження: це була справжня співдружність (спілкування наповнене сенсом)! Я чудово провела час спілкуючись з подругою Олею (ось її блог, якщо ви ще не бачили натисни сюди). Також спілкувалась з безліччю людей з Англії та Голандії (це чудові люди) і проводила неймовіний час з Богом.

Friday concert

I had great roommates both Ukrainian and English and one a bit canadian ;), with whom we talked, and cool mums shared their motherhood experience, it was so helpful.
Our guests showed us amazing example, God surely worked throug them. It was great to worship in spirit and in truth and receive revelatinons throug message and Bible.
------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Також, я мала чудових сусідок по кімнаті, як українок так і англійок і одна була навіть трохи канадкою :). Ми розмовляли з ними, а класні мамочки ділились своєю материнською мудрістю. Час проведений з користю!
Наші гості показали нам класний приклад, і можу сказати впевнено: Бог був з нами! Це були чудові дні поклоніння в дусі та істині, дні неймовірних откровінь через проповіді та через Біблію.

The whole groug of people

A special gratitude to Nicola Armstrong, she secretly presented me with a book "Ordinary mum extraordinary mission" (I've already read one third of it) I just love it, it's about finding and seeing God's mission in our everyday lifes full of routine. This book is so interesting, that i wanted to translate it, but i'm not promising anything. :)
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Особлива подяка Ніколі Армстронг, вона таємно подарувала мені книгу "Звичайна мама з незвичайною місією" (я вже вдолала одну третю) ця книга дуже класна. Вона про те, як побачити і зрозуміти місію Бога для нас у нашому щоденному житті повному рутини. ммм класна книга. Аж захотілося перекласти... але поки не буду обіцяти.

the book from Nicola

Everything was great, I think it was a good strart for our relationships and our spiritual growth.
------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Все було чудово, і я думаю, що це був хороший початок наших стосунків та духовного росту.

Історія пастуха... Не просто завдання на ІНСТЕ

Здавалося, що небо це давно прочитана книга для молодого пастуха. Ні я не астролог і не той, хто рахує зірки. Я був простим пастухом, сином пастуха. Та зорі знав усі, адже, що ще залишалось робити, коли лежиш та цілу ніч дивишся на безмежний зоряний простір створений Творцем. Кожна зірка чи то яскравіша, чи то тьмяніша вже знайома.
Та одна, яку не забуду ніколи з'явилася мені. Зірка царя, що осяяла серце, здавалося загорівшись раз вже ніколи не погасне.  Побачивши її, ми знали, що щось незвичне трапилось. І не дарма, ангели звістили народження Сина Божого-- Царя та Воєводи, поводиря для усього Єврейського народу. Та що ж, Він лежав у яслах без Царської пишноти, без лоску та розкошей, безмовний та сповнений сили, могутній Бог, предвічний та святий, зодягнений у немічне людське тіло.
Та зірка не згасала, бо це був лише початок.
Пройшли роки, мрія малого пастуха про велике майбутнє так і не здійснилась. Хіба ж міг малий невідомий єврейський хлопчина стати відомим воєводою єврейського народу? Таке було лише з Давидом.
Та ось я-- римський солдат, в блискучому обмундируванні, на службі не у свого народу, хоч і не раб та все ж не вільний.
Служив я у Капернаумі у сотника.Чоловіка, який все життя був одягнений у важкі військові обладунки, та серця свого не втратив. До кожного він ставився людяно та дружньо. Його вірний слуга захворів та вмирати вже мав, та звістили йому, як Нааману про пророка Єлисея, про Ісуса, що чуда чинив. "І послав він до Нього  юдейських старших, щоб прийшов і вздоровив його" Лк 7:4. Сотни чекав, хвилювався, це було видно по його словах та діях. -А що як Він не прийде? Що, як я не достойний, щоб Той, Хто зціляє, оживляє, примножує їжу та пиття не захоче йти в мій дім...? Скажи.... Скажи Йому, -- звернувся він до мене, -- Що я не достойний, щоб Він прийшов під мою стріху.... Та хай промовить "лише слово, -- і раб мій одужає. Лк 7:6,7
"Що ж це був за Ісус, що про Нього так багато говорили? Хто Він чи чудотворець, чи лікар, чи простий чоловік, що Бога боїться, а може той самий народжений Божий Син?" Такі дуки недавали мені спокою, я не йшов, я летів на зустріч з Ісусом. "Який Він?-- думав я,-- одягнутий у білосніжну одіж, чи сяють Його очі святістю?" Прийшовши, я побачив простого чоловіка, доброго, сильного та смиренного, який здавалося і "очеретини не надломить"
Почувши слова сотника переказані мною, "Ісус здивувався, і, звернувшись до натовпу промовив: "Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!" Лк 7:9
Коли я повернувся додому раб був вже здоровий, та не лише раб, і я був іншим.
Я чув про Нього знову і знову. Він велів нікому  не казати, та слава від чудес йшла швидко. Він був дверима та прихистком для знедолених, лікарем для хворих, надією для тих в кого надію забрали, Він любив....
Я чув про Нього знову. Посеред ночі нашому загону доручили привести батьків чоловіка, що сліпим народився, а тепер став зрячим. Вони сказали що нічого не знають, бо боялись. Та в серці вірували в Христа, що чудо вчинив, зцілив їх сина. Я бачив як хлопчину відпустили, як він кинувся в обійми матері та вперше побачив її обличчя, сиве волосся та зморшкуваті руки. Я бачив, як він плакав та цілував своїх батьків... а потім прийшов Христос і запитав: "Чи віруєш ти в Сина Божого?"-- "Хто ж То, Такий, щоб я вірував в Нього?" Промовив до нього Ісус: "І ти бачив Його, і Той, Хто говорить з тобою-- то Він." А він сказав: "Я вірую, Господи."
Мабуть, ці слова ми сказали разом. Не знаю де та віра взялась у мені, чи там у хліві... чи коли говорив з Ним... та я вірив... Хотілося підбігти, вклонитись і служити Йому завжди.... та служив я іншому....
Нашу сотню відправили в Самарію на декілька місяців, весь час я думав про Месію... чекав зустрічі з Ним, та коли вертався на окаїні Єрусалиму, на горі Голгофа я побачив Його-- без пишноти та величі, коронованого у терновий вінок-- Царя Юдейського, розп'ятого та все ж сильного та смиренного, скрикнувши голосом гучним, промовив Ісус: "Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!"  Коли мій сотник побачив, що сталось, він Бога прославив, говорячи: "Дійсно, праведний був Чоловік цей!"

Усі, хто стрічались з Ним не лишались не зміненими. Він Той, Хто по-людськи розуміє наші немочі, невдачі та хвороби та божественно їх вирішує.
Тепер я свідчу, церкво, що цей Чоловік був праведний, Він звільним мене від ярма повинності та дав ярмо своє. З того часу я служу Йому, звіщаю Його слово по містах Юдейських, щоб усі знали, що Той, Кого я бачив у яслах, по дорозі в Капернаум, біля джерела Силоамського та на хресті є Син Божий, Помазаник-- Христос спаситель світу від гріха, досконала людина і Бог, Слово, що стало плоттю, мій Господь Ісус Христос!

Чи любиш Ти мене?

Коли череда подій наступає, і все ніби валиться на тебе і намагається задушити… коли невдачі оточують тебе густим туманом і вже не видно ні надії ні променів змін… коли руки втомилися боротися, а очі вже не мають сил плакати… тоді тихенький голос сумніву шепоче тобі: «Бог тебе не любить… Ти не особливий…Він тебе забув…» Чомусь цей тихий голос звучить переконливіше за гучномовці, та за втіхи найближчих… чомусь цьому голосу ми віримо і постійно повторюємо його слова «Бог мене не любить», чомусь повторюючи це і сотні разів прокручуючи це в голові великі краплини сліз капають з очей, та ми все рівно повторюємо «Бог мене не любить», продовжуючи запитувати себе і прокручуючи усі ситуації та невдачі знову і знову в своїй голові.

Та це не так, тепер я точно знаю.

Пам’ятаєш, був цар Давид, що мусив покинути державу, своїх жінок і дітей, тікаючи від свого сина Авесалома?

Пам’ятаєш Даниїла, що був кинутий у піч, а потів у яму з левами?

Пам’ятаєш Самсона, що був зраджений жінкою, позбавлений сили та гідності та був ув’язнений?

Пам’ятаєш Іллю, що тікав від цариці, та сидів при річці і чекав їжі з небес?

Пам’ятаєш Йосипа, що був неодноразово зраджений братами, управителями, однокамерниками?

Пам’ятаєш Йосипа і Марію, що були не прийняті на нічліг?

Пам’ятаєш Івана Хрестителя, що був страчений?

Пам’ятаєш безгрішного Ісуса, що був розп’ятий?

Пам’ятаєш апостолів, що помирали мученицькими смертями?

А тепер згадай себе… А тепер ще раз пригадай усі ситуації, що нависли над тобою… усіх хто тебе образив, потоптався по тобі, усе, що втомило тебе і не дає сили дихати… пригадай, і усвідом:

Ми знаємо усіх цих героїв не лише через їх страждання, а через БЕЗМЕЖНУ ЛЮБОВ БОГА до них.

Бог беріг кожного з них, виливаючи на них свою любов. Саме через це, кожен з них вийшов з усіх ситуацій переможцем.

 БОГ ЛЮБИТЬ ТЕБЕ. БОГ ЗА ТЕБЕ. А якщо Бог за нас, то хто проти нас? Якщо Бог тебе любить, то яка різниця хто тебе не любить? Божа сила являється в наших немочах, лише треба навчитись її проявляти, лише треба навчитись падаючи встати, лише треба пам’ятати, що Бог не дає випробувань, які б ми не могли знести…

І на кінець, пам’ятай:

Його любов до тебе «ніколи… не перестає!» 1 Кор.13:8.

Sunday for God/ Неділя для Бога: Марновіства та Забобони

Почало темніти. Чорна кішка зійшла з тротуару та перебігши дорогу продовжила свій шлях. Без жодного страху і зайвої думки вона попрямувала додому, або ж на нічне полювання. Раптом, звідки не візьмись з'явилась машина, і різко зупинилась, побачивши чорного кота.

Насправді ця машина була моїх друзів, і ми жартуючи проїхали по тому фатальному і "страшному" місці. Звісно розмова зав'язалась про забобони. А хто які знає, і в що колись вірив. Чому чорне кошеня може зупинити дорослого безстрашного чоловіка, та нагнати на нього страху? То чи такі вони страшні, як здаються, чи варто в них вірити, і якщо ні, то чому?

Усіма улюблена Wikipedia тлумачить забобони так:  вид марновірства, що полягає у тому, що індивід приймає за реальність невідомі сили, здатні провіщати події і навіть впливати на них.
До забобонів відноситься: носіння талісманів, татуювання, магічні жести та прикмети, які начебто мають віще значення.
Прикмет та забобонів є дуже багато і кожне з них має свою історію виникнення, найчастіше просто безглузду. 
Оскільки все почалося з кішки, то про неї і поговоримо. 
1. Чому винна кішка?
Справа  в тому, що чорну кішку дуже важко побачити в темряві. Коли чорний кінь перебігав дорогу наїзднику, кінь лякався і наїздник падав. Саме через це чорних кішок почали недолюблювати.

2. П'ятниця 13.
Чому ж так страшно навіть вимовляти ці слова? Насправді все почалось від самовільного трактування старозавітньої розповіді про Каїна і Авеля. Хтось вигадав, що саме в п'ятницю 13 Каїн вбив свого брата Авеля. Після ось такої байки, цифра та день перетворились в символ нещастя та горя.

3. Переступи поріг.
Чи бувало з вами таке, що щоб щось передати вам казали: "Ееее, через поріг неможна", і змушували переступити поріг. В давні часи, під порогом ховали прах мертвого. Передавати через цей прах вважалось неповагою, крім того такі дії могли "потривожити" померлого.

4. Розсипати сіль-- буде сварка.
Це одне з моїх улюблених. Виявляється, в давні часи сіль була дуже дорогою, адже щоб її привезти чумаки їздили далеко і надовго. Тому того хто розсипав коштовну сіль сварили.

5. Не можна дарувати годинники.
Цей забобон походить з Китаю, де  вважається, що коли даруєш годинник-- запрошуєш на похорон. Можливо з цим забобоном можна пов'язати латинське прислів'я "Momento mori"("Пам'ятай про вічність").

6. Присісти на доріжку.
Я завжди наївно думала, що це не забобон, а просто традиція прощатися. Але на жаль це не так. В давнину люди вірили, що присівши на доріжку вони обманюють домашнього духа, щоб він за ними не йшов і не заважав надалі. Безглузддя.

7. Не можна виносити сміття після заходу сонця.
Це улюблений чоловічий забобон. А тлумачиться він дуже просто: люди не хотіли, щоб їх обговорювали та судили за те, що вони рідко виносять сміття.

Список забобонів та їх походження можна писати довго, адже їх є дуже багато. Метою моєї писанини є донести до читача, що забобони це марновірства. Тлумачиться легко: мара віра, тобто безглузда віра.

Що стосується талісманів, які стають модними знову і знову, хоча і є складовими марновір'я. Талісман це не лише який кулон, чи зуб або око звіра, колечка, але й ікони наклеєні в машині, зберігаються в гаманцях. Це все талісмани, адже ми покладаємось на їх силу, на те що вони вбережуть нас від злого ока, бандита чи несподіваної смерті. Християни це послідовники Христа, діти Божі, які безумовно вірять у силу Бога. Якщо перед виходом з дому, я помолюсь про Божий захист, то ікона в гаманці мені не потрібна. Якщо я перед виїздом з гаража помолюсь, а іноді і не помолюсь, але вірю в мого Господа, що Він мене береже, то рятує мене не приклеєна іконка на панелі авто, а Бог! Намальовані хрести на вхідних дверях це лише безглузда колекція, адже Христос має буде в серці і в щоденній молитві.

 Люди згодні вичитувати та вивчати різні забобони та купляти талісмани, щоб бути в безпеці, але люди не хочуть зрозуміти, що лише справжня віра в Бога рятує, дає безпеку та мир. Повіривши та полюбивши Бога про якого написано 66 книг Біблії, я була здивована  наскільки простіше довірити свій день Ісусу Христу. Він є живий, Він сильніший за нерозсипану сіль, за "домашніх духів", бо Він є Бог.

Нехай ваші дні будуть сповнені миру Божого, хай віра в Господа Ісуса Христа гаряче пече в серці та випалює все, що заважає Богу діяти.


Оксана Ковальчук