School Tuesday: Графік поведінки/ The calendar of behaviour

Все менше й менше залишається моєї відпустки, і все більше й більше я думаю про школу та про навчальний процес. Але ще є дещо чим би я хотіла поділитись. Це-- календар поведніки, це "ноу хау" стало дуже корисним для виховання та навчання.

Декілька місяців тому на нашого Костю почали жалітися в садочку, що він не дуже добре поводиться. Взагалі він спокійний і не вредний, але дрібні хуліганства трапляються. Спочатку я дуже засмучувалась, читала йому довгі лекції про поведінку,  але це не давало результату. Тоді я почала шукати і Інтернеті, і знайшла декілька рекомендадцій як покращити поведінку дітей через ігри та цікаві придумки. От і  придумався мені такий собі календар.

 

Як його зробити:  потрібно розділити аркуш паперу на кількість 7 стовпчиків (тобто 7 днів тижня), перша горизонтальна лінія для назв днів тижня, а далі 4-5 ліній залежно скільки днів у місцяці.

Як це працює: я чіпляю ці графіки на холодильник. Умова така: є 2 типи позначок усміхнене личко і сумне. Якщо дитина поводиться добре то заробляє хороше усміхнене личко, а якщо погано, то відповідно-- сумне. Якщо дитина протягом 7 дні отримує хороші личка, то отримує нагороду: подарунок, приз або похід кудись. Засіб похвали залежить від батьків та домовленості з дітьми. 
На графіку можна також позначати особливі дати, дні народження, свята або вихідні, це допоможе дитині звикнути до поняття календар, а також вивчити дні тижня.

Ось декілька фото наших календарів:

Ледь не забула, метою створення календаря було виправити поведінку і прослідкувати коли Костя вредний. І в нас це вийшло! Костіна поведінка покращилась, скарг у садочку немає і вдома він поводиться значно краще.

School Tuesday/ Школа: графік поведінки/ The calendar of behaviour

There's not so much time left before my work gets started. So, I wanted to share one thing which is very useful for parenting. That's the chart of behaviour.

A couple of month ago we were told complains about our son's behaviour at the kindergarten. He wasn't very bad, but he was naughty and it bothered me a lot. After some days of frustration and not knowing what to do I've decided to browse the Internet (how could people live without it?) and I've found some recomendations how to improve the child's behaviour and I made a calendar.

The required materials: paper, coloured pencils or markers, ruler (I didn't use it), patience and consistancy.
Here how it looks:

How you do it: divide the paper on the amount of days in a month. One paper is one month. The vertical columns are days of the week, the horisontal columns are the weeks.

How it works: After having done this chart, stick it to the fridge and tell your child, that you will summarise each day in the evening and draw a face on the chart. There are two kinds of faces (only 2, there's no middle behaviour) good or bad. The rule is: If the child gets all happy faces for 7 days he gets a present or a chance to go somewhere. You may choose the appreciation yourself, or let it do to your kid.

You may also mark special days, birthdays or days off on the chart, it will help your child to learn the days of the week and to understand how the calendar works.
Here are some pictures of our calendars. Oh, I've almost forgotten: my point is: this calendar is really working, my son's behaviour's improved.

School Tuesday/ Школа: Уроки математики

Оскільки я ще у відпустці лишилось ще 17 святих днів, мені не дуже хочеться виставляти шкільні конспекти і я взагалі ще не робила ніяких "вчительских" планів. Але я усвідомлюю те, що Кості уже 5 років і нам потрібно розвиватися і вчитися по-трішки читати і рахувати. Тому минула субота та сьогодні (вівторок) були присвячені математиці. Чому саме математиці? Це йому подобається, йому подобається рахувати коли ми гуляємо. Я іноді придумую йому завдання просто "на ходу", наприклад: порахувати на якому поверсі висить кондиціонер, або скільки засклених  балконів є у будинку. Або ж скільки машин припарковано біля під'їзду, і скільки залишилось після того як поїхав білий Range Rover. :) Це цікаво та весело. Я впевнена, що процес навчання повинен бути захоплюючим, не нав'язливим та згідно з інтересами дитини. Якщо моєму сину подобається рахувати більш ніж читати (наші бабусі і дідусі називають це схильністю до математичних наук і вже думають в якому університеті буде вчитись внук, нуууу поживемо побачимо, звісно) то рахувати ми будемо вчитися більше і акцентуватимемо на цьому нашу увагу. Отже, ось що ми робили у суботу та вівторок.

1.Розмальовували малюнок відповідно до кожної цифри. 
Взагалі ми поєднували багато приємного з корисним. Ми їли і щоб заговорити зуби ми розмальовували. Цікавим в цьому занятті було те, що там були не просто цифри, але й приклади наприклад: 6-4. Цей приклад потрібно розгадати, ми користувалися фломастерами, спочатку відраховували, а потім додавали чи віднімали. Кості це завдання дуже сподобалось і мені. Як результат: з'їджена каша і повторено рахування додавання та віднімання.

2. Вивчення знаків більше, менше та дорівнює.  

Family Saturday/ Сімейна субота: Хлопчик росте

Наш хлопчик росте. Нещодавно відсвяткували 5 років. Так радісно і водночас якось сумно. Так багато хочеться його навчити, розповісти, показати. Так сильно хочеться обіймати та цілувати. Але наш хлопчик росте, має свої запитання, обіймає, але через мить виривається з обіймів, бо соромиться.
Костя нарешті навчився кататись на велосипеді. Він спочатку дуже боявся, і коли Ілля відчепив маленькі колеска навіть не сідав на нього, але декілька днів тому він впевнено сів на велосипед і поїхав так, ніби вже їздив декілька років. А я вам що кажу, наш хлопчик росте.
*****
Our boy is getting older. We've just celebrated 5 years. These moments are joyful, but at the same time sad, because he is not that little puffy cute baby boy, but he becomes boy. There's so much I want to teach, show and tell him.  He has his own questions, he hugs, but only for a second and then runs away because he's shy. I love him.
Kostya can ride a bike now!  At first he was affraid, espessially when Illia took off the little wheels, he refused to ride it at all.  But few days ago he confidently set and rode it as he had been riding it for many years. I was surprised and content. That's what i'm talking about, our boy is getting older.

Покатались, погуляли, пограли в ігри, потім прийшли додому і годину смажили чебуреки. Костя допомагав від замішування тіста, до обсмажування нямок. І коли вже сідали до столу, я його запитала: "Що тобі сьогодні сподобалось найбільше? Те, як ти катався на велосипеді?", він подумав і сказав: "Ну це було добре, але найбільше мені сподобалось бути разом і готувати їсти".
Не важливо як, неважливо коли і скільки, головне проводити час разом як сім'я.

After riding a bike we went home and cooked supper. Kostia was helping a lot, he always helps me, I apreciate it. While eating supper I've asked him whether he liked to ride a bike and he answered: "It was good, but I liked being together." That's so sweeeet.

Сімейна п'ятниця/ Family Friday

Цей тиждень виявився не легким. Мої хлопці похворіли. Дивно, але чомусь, вони майже завжди хворіють разом або по черзі. Мені навіть довелось відпрошуватись з роботи в четвер та п'ятницю. Вирішивши, що ми супер-лікарі ми Іллю лікували без лікаря і самі собі призначили ліки-- противірусні таблетки. "Пічкали" його 4 дні + чаї з парацетамолом і це не давало ніякого результату... на 5й день ми запідозрили що мабуть ми щось не так робимо. :) таки так, викликали лікаря і вона назначила антибіотик. :( 
А Костя взагалі рвав, тому думали, що отруївся, а потім почало запухати око і боліти горло, тадааааа-- парагрип :( 
Як каже одна моя колега: "У кожному мінусі є свій плюс". Хоча хлопці хворіли ми добре проводили час. Я бігала з чаями-липами, прибирала і робила полоскання для горла і очей.
і сьогодні Кості вже легше, дякувати Богу, Ілля вже також оклигує.
Такі моменти нагадують, що важливе, а що ні, що серйозне, а що не дуже. Іноді ми забуваємо про це. Слава Богу за все. 

This week wasn't easy for me. My boys got ill. It's weird, but they usually get sick together or in chain. I had to stay at home on Thursday and Friday. WE've decided that we were smarter than doctors and we've treated Illya by ourselves, but all pills we gave him had no use, and he felt even worse, so on the fifth day we called for doctor.
At first Kostya was throwing up, and we thought that he had problems with stomach, but then he had eyeache and sorethoat, and we've found out that it was a very bad cold. 
As my colegue usually says: "There is something possitive in all negative", so I agree. Though my boys were sick we hung out together all the time. I was rushing around the flat and bringing them hot tea and eyes and throat rising micstures.
Thanks God, Kostya feels better today, and Illya is recovering.
Such moments remind us what is important and  what is not, what is serious and what is rubbish. Sometimes while running and doing "important" things we forget about precious and really valuable things. 
Glory to God for everything!!!

Сільська місцевість

Ми були в селi. Ранiше вiдпочинок так не цiнували, бо я сидiла вдома, Iлля теж був поруч. А тепер пiсля важкого навчального року вiдпочинок не лише переоцiнили але й намагаэмось якicно його використати. Взагалі, я сова, сама жахлива сова. я дуже пізно лягаю і не можу рано встати, але не зважаючи на це, мені дуже подобається ранкова прохолода, роса, та свіже прохолодне ранкове повітря (ха, на роботі не питають сова я чи ні, треба вставати рано і йти от звідти я і знаю про цю чудову прохолоду). Класно, що коли хочеться ягідку або яблучко, то треба лише протягнути руку і ось воно на дереві, або на кущику.
Костя вже в селi цiлий тиждень, i навiть не проситься до дому. А ми з Iллею iздили додому на один день, ходили на прогулянку, купили собi пачечку чiпсiв i Пепсi (ммм так iнодi хочеться поiсти гидотки,але це буваэ дуже рiдко i втiхаря), поiли і зрозуміли, що нам дуже скучно без дитинки. Хоча виховання та турбування вимагають грандіозних сил та зусиль, але саме це і приносить нам справжнє задоволення: знати, що це маленьке дитя має величезне серце і дуже любить і цінує усе, що робиться для нього. Люблю, люблю і ще раз люблю. 

Ілля внадився їздити на рибалку. Раніше це була моя нездійсненна мрія: щоб мій чоловік їздив на рибалку, це здавалось мені таким крутим зайняттям, але тепер мрія здійснилася, і мені вже це не подобається. :)

Печеньки "Черепашонки"

З метою почастувати дитинку "нехімічними" солодощами, та бажаючи залучити малюка до творчої діяльності, сьогодні ми пекли печеньки "Черепашонки". Іде позичила ось тут: http://forum.say7.info/topic43373.html  здається там тісто краще, але зате, там використовується крохмаль та розпушувач, а цього дитинці не потрібно в домашній випічці.

"Черепашонки"
125 г масла
1 ст.л. смальцю
1/2 ст. цукру
1/2 стак. сметани
1 яйце
1/2 ч.л. соди
2-3 ст. муки
Розтерти масло та смалець з мукою. Збити яйце з цукром і влити до масло з мукою. Змішати сметану з содою та додати тіста. все перемішати. Зробити дві кульки, одну меншу за іншу. в меншу додати какао (по смаку, щоб було коричневе). З коричневого тіста зробити ковбаску, білу кульку розкачати. Замотати ковбаску в біле тісто. Порізати на кружечки 1 см. товщиною. З залишків від булого тіста зробити черепашкам голівки та лапки. Перекласти красу на деко, і випікати до готовності. Печуться дуууже швидко.

Поки мама зайнято замотувала коричневе тісто в
біле і розрізала "штучкі", Костуньо видавлював печеньки.

Before (oh what a stunning smile)

Bon Apetit!

Садок, спання та рукоділля

Кості уже два роки. Вау. Наприкінці літа ми стояли перед серйозним вибором: віддавати малюка в садок чи ні. Звісно, я ще до його народження знала, що не віддам дитину у дит.садок до 3х років. Але спокуса була велика. Двохріччя- це важкий період у вихованні, з Божою допомогою справляємось.
Нещодавно зрозуміла, що наші помилки мають довгий слід. Дякувати Богу у вересні відлучили малого від "циці" і почали його заколисувати в колисочці (нарешті за два роки дитина спить в своєму ліжку!!!!). І от почалося: "Мама, ам-ам", "Мама, пити", "Мама, мити ручки". Я як наївна матуся почала виконувати усі ці прохання, ніби-то турбуючись про дитину. А він таки- малий маніпулятор. Я дала слабинку. Коли люляє Ілля такого нема, він просто мовчки засинає за декілька хвилин, а у мене "процедура" триває 10-15 хв. Ні-ні, я не скаржуся, я взагалі про такі сроки і не мріяла. Але для себе зробила висновок: Діти мають прекрасну пам*ять, і якщо мама хоч раз зробить помилку або "посуне" свої рамки та правила, то манюня неодмінно цим скористається і буде форсувати це далі.
Так от, про садок. :) Ми записалися на наступний рік. Я хочу бути учасницею життя своєї дитини, хоча б, до 3х років, а далі видно буде. Тому, я вирішила, щоб не відставати від одноліток, які ходять у садки, ми будемо вдома розвиватися. юху-ху! Сьогодні у нас відбувся перший урок з рукоділля. Дякую за ідею Ірі Антонюк та Ясічці. Да-да, ми робили "Барана" :)
Не думала і не гадала я, що Кості так сподобається клеїти. Він був у захваті, спочатку не міг дочекатися поки я того барана намалюю, потім поки виріжу, ну а от коли діло дійшло до намазування "Нєєєє" (саме так у нас звучить баранчик), то це був фурор. Костя створив сьогодні 3 баранчика... і хотів ще, але я вже не захотіла.
Ось декілька фото, було цікаво, навчилися та розважилися на славу.

Поїздка у село

Зазвичай, щоб кудись поїхати я мушу думати 3-4 дні, виношувати в собі ідею, обдумувати її, і потім з величезним ваганням та трепетом я приймаю рішення захотіти кудись поїхати. Хоча мій Ілля не такий, він як то кажуть "легкий на підйом", а я ні. Цього разу було все зооовсім не так. Захотілося мені в село, до баби, от ми взяли з Костиком і поїхали, залишивши тата Іллюшу вдома. Хоча, ми його потім викликали нас забирати. Їхали ми автобусом, ето ужасно, і було досить комфортно, хоча малюк не спав і цілу дорогу сидів як манекен дитини :)

Давно вже я не була в себе в селі, така ностальгія ммм. Пригадую, як була мала, то постійно була в селі, ми їздили щовихідних, і на канікулах усіх я була там. Дітей на нашій вулиці не було, були лише я і брат (Вова, двоюрідний) і сусідки Єва та Свєта. А тепер там стільки дітисьок, не встигли ми вийти на вулицю, як нас уже оточило четверо дітлахів.

Можливо хтось не має села і не знає, але це зовсім інший світ, там панують інші цінності, у людей інші пріорітети. У сусідки двоє малюсіньких дітей, господарство (свині, качки, кози і величезна собака), город і хатні клопоти і вона все встигає, звісно у неї не нафарбовані нігті і не вищіпані брови, і вона не сидить в інтернеті весь свій вільний час, якщо він у неї є, та незважаючи на це вона задоволена життям, і є досить оптимістичною.

Потрапляючи у таке середовище починаєш розуміти цінність часу, цінність гарячої води з крану, цінність пральної машини-автомат. Побачивши сусідських брудних та нерозчесаних дітей, розумієш, що головне не те у, що вдягнена дитина, чи Адідас це чи ні, а те, чи чиста вона і чи охайна. Усвідомлюючи, що в селах люди живуть лише на те, що вони власноруч виростили або заробили господарюючи, починаєш розуміти цінність копійок, які ми по приходу додому кидаємо на тумбу, адже вони заважають у кишені. Люди ходять обтрушують яблуні і мішками здають яблука у пункти прийому по 30 копійок за 1 кілограм!!!!!! Де таке бачено? Виходить, що один мішок яблук вартує всього лиш 9 гривень. Я своїми очима бачила, як один чоловік (підозрілої зовнішності, мабуть п'є) вивіз мішків з десять яблучок. А яблука такі соковиті та смачні. Сумно.... сумно... але є й купа радощів і позитиву, чесно, таке завжди є! :)

Можна поставити "галочку" у своєму списку "Що потрібно зробити", адже у моє село ми з'їздили.
Ось декілька фотографій:

Ви тільки гляньте на ці чудові колінка! :)

Качечки, одна так класно купалась в тазіку, аж самій захотілось :)

Не хоче фотографуватись

Я з бабцею і з братом Вовою (гордість родини, майбутній "врач")

От такі наші пригоди в селі Довгошиї.

 "Родитель- это самая трудная профессия, только никто к этому не готовит, никто не 

предупреждает что будет так..."

 з фільму "Я и Марли"

Іноді задумуюсь наскільки важко бути батьками. Це неймовірно важка та відповідальна праця.

На минулому тижні наш Костя дуже захворів. Все почалася з кашлю, він несподівано почав кашляти зранку, в обід почалась температура та дуже почервоніло горло, а потім підтягнувся і насморк. На додаток до цього ще було і розлад шлунку. Як кажуть «усе на кучу». Коли почалась температура, я її не збивала, адже хотіла щоб організм сам боровся з вірусом, а коли діло дійшло до ночі, то ми звісно дали малому «Панадол» (дали, це м’яко сказано, точніше буде сказати – впихнули), але температура не збивалася, цілу ніч дитя було гаряче, хоча і міцно спав. На другий день все те ж саме, але від високої температури набрякли лімфовузли на шиї. Як виявилось, наша дитина не сприймає ліки «Панадол» , а ні свічки «Парацитамол», йому допомагає лише «Нурофєн».

Коли хворіє дитина, це проблема для усієї родини. Спочатку я дуже переживала, не знала, що робити. Я налякалась так, ніби це перша наша болячка, і ніби малому не 2 роки, а 2 місяці. Хм, ну мабуть це нормальна реакція… Коли зрозуміла, що Костя захворів я не мала змоги помолитись, бо постійно бігала і щось робила. Error, Error, Error. Чому було відразу не помолитись. Знайшовши час, я помолилась до Бога, розповіла Йому свої проблеми та переживання, і за Його обітницею на мене зійшов Мир Божий, що вище усякого розуміння. Я стала «тверезо» оцінювати ситуацію, мудро та спокійно думати та приймати правильні рішення.

Не знаю, що роблять мамочки без Бога. Страшно уявити, що робиться у них в голові та у серці, коли їх дітки хворіють. У мене ж все стало на свої місця. Добре, що у мене є Бог, і я можу покластись на нього, та довірити Йому своє дитя. Алілуя!

Так ми воювали з бацилою 3 дні. А на четвертий, температура зникла, від насморку залишились залишкові явища.

Материнство–це не лише опіка, любов та ласка, але й величезна відповідальність. Ми несемо відповідальність за дитя, яке нам довірив Бог. Саме ми відповідальні за те, як дитя перенесе хворобу. Коли я прокинулась о 4 ранку від того, що Костя в гарячці, я хотіла дати йому жарознижуюче, але прочитавши інструкцію, що ці ліки можна давати з інтервалом 6 годин, я вирішила їх не давати. Адже побічні ефекти від ліків страшніші ніж гарячка, яку можна збити і іншим методом. Це відповідальність: дати чи не дати ліки, давати чи не давати антибіотики…Потрібно просити в Бога мудрості.

Як висновок, цієї нашої «пригоди», я зрозуміла, що можна закінчити школу з відзнакою (це не про мене), можна вивчитись в університеті і здобути степінь Магістра, можна прочитати безліч книг, та все одно, МАМОЮ ми вчимось бути доти, доки не виростуть наші діти, а далі нова наука—бабуся. 

22.07.2011 Нашому Костику 2 роки!

Сьогодні ми святкували день народження Кості, він уже великий, йому аж 2 роки. Люблю аналізувати події, часто прокручую в пам'яті події минулого. От і сьогодні згадувала нашу історію. Ніколи не думала, що коли завагітнію то мене буде "тягнути" на солоненьке чи кисленьке, але так і було. Пригадую день коли зрозуміла, що я вагітна, я дуже хотіла оселедців, цілий день марила ними  і мріяла про солонючий оселедець...ммм Вмовивши Іллю піти в ТамТам я "кулею" полетіла в рибний відділ і ледь втрималась, щоб не відкрити коробочку прямо біля вітрини. Парадокс, адже рибу я не люблю і ніколи особливо не надавала їй перевагу. Ще пригадую, як взимку з'їдала по кілограму зелених яблук в день, і лимони, о, лимони...

Смішно дивитись на фотографії перших місяців вагітності, ще нічого видно не було, а я вже видувала пузо і робила "важний" вигляд :) 

Пам'ятаю як здала аналізи в ЖК і мене поклали в лікарню з діагнозом "загроза переривання вагітності", було дуже страшно, та все минулося, слава Богу! Провівши 2 тижні в лікарні я зрозуміла, що треба відпочивати :)
Шкода, але я не записала коли малюк вперше штовхнувся, коли вперше відчула його рухи. В так моменти здається, що будеш цю мить пам'ятати завжди, але на жаль, які б вони не були чудові вони все-рівно стираються з пам'яті. Пам'ятаю як на малюка нападала "гикавка" і він ікав в животі. А ще він дуже ворушився під час проповіді в цекрві, особливо коли спікером був пастор, тьотя Лєна та Світлана Михайлівна. Чому, не знаю. 
А ще пригадую, як в останні місяці вагітності я постійно говорила Іллі, щоб ми кудись поїхали, бо потім не зможемо, і ми виїхали на шашлики-барбекю в Прилуцьке, не знайшовши достойного озера ми розташувались біля дороги біля так званого озера-калюжі. :) 

М'яска попоїли на славу, а потім...

Пам'ятаю як 22 липня прокинулась в 6 ранку від того, що злегка поболював живіт... дуже злякалась, адже зрозуміла, що ПОЧАЛОСЬ. Терпіла до 8 і тоді почала будити Іллю. Добре, що сумки були зібрані ще на шостому місяці вагітності, то залишилось тільки добряче помолитись і виїзджати. Начитавшись про стрімкі пологи та про те як дітей родять у машині, ми поспішили в Роддом, о 10 ранку вже були там. Іллю відправили додому, а я залишилась в родзалі. Усвідомивши, що через декілька годин я стану мамою і  буду годувати дитя грудьми і не зможу їсти фрукти, я запанікувала і замовила Іллі по 1 кілограму яблук-паперівок та абрикосиків. Картина: схватки-схватки->їм паперівку-> схватки-> паперівка->абрикос->схватки... і так тривало поки я це все не з'їла. :) Далі було дооооовго і бооооляче... про це історія промовчить, а потім в 23:45, вуаля: народився Ковальчук Костянтин Ілліч, наш улюблений синочок з вагою 3470 кг та довжиною 51 см. Алілуя!!!

Ось такі материнські спогади в день народження сина. Дякую за все Господу Богу!!