Чи любиш Ти мене?

Коли череда подій наступає, і все ніби валиться на тебе і намагається задушити… коли невдачі оточують тебе густим туманом і вже не видно ні надії ні променів змін… коли руки втомилися боротися, а очі вже не мають сил плакати… тоді тихенький голос сумніву шепоче тобі: «Бог тебе не любить… Ти не особливий…Він тебе забув…» Чомусь цей тихий голос звучить переконливіше за гучномовці, та за втіхи найближчих… чомусь цьому голосу ми віримо і постійно повторюємо його слова «Бог мене не любить», чомусь повторюючи це і сотні разів прокручуючи це в голові великі краплини сліз капають з очей, та ми все рівно повторюємо «Бог мене не любить», продовжуючи запитувати себе і прокручуючи усі ситуації та невдачі знову і знову в своїй голові.

Та це не так, тепер я точно знаю.

Пам’ятаєш, був цар Давид, що мусив покинути державу, своїх жінок і дітей, тікаючи від свого сина Авесалома?

Пам’ятаєш Даниїла, що був кинутий у піч, а потів у яму з левами?

Пам’ятаєш Самсона, що був зраджений жінкою, позбавлений сили та гідності та був ув’язнений?

Пам’ятаєш Іллю, що тікав від цариці, та сидів при річці і чекав їжі з небес?

Пам’ятаєш Йосипа, що був неодноразово зраджений братами, управителями, однокамерниками?

Пам’ятаєш Йосипа і Марію, що були не прийняті на нічліг?

Пам’ятаєш Івана Хрестителя, що був страчений?

Пам’ятаєш безгрішного Ісуса, що був розп’ятий?

Пам’ятаєш апостолів, що помирали мученицькими смертями?

А тепер згадай себе… А тепер ще раз пригадай усі ситуації, що нависли над тобою… усіх хто тебе образив, потоптався по тобі, усе, що втомило тебе і не дає сили дихати… пригадай, і усвідом:

Ми знаємо усіх цих героїв не лише через їх страждання, а через БЕЗМЕЖНУ ЛЮБОВ БОГА до них.

Бог беріг кожного з них, виливаючи на них свою любов. Саме через це, кожен з них вийшов з усіх ситуацій переможцем.

 БОГ ЛЮБИТЬ ТЕБЕ. БОГ ЗА ТЕБЕ. А якщо Бог за нас, то хто проти нас? Якщо Бог тебе любить, то яка різниця хто тебе не любить? Божа сила являється в наших немочах, лише треба навчитись її проявляти, лише треба навчитись падаючи встати, лише треба пам’ятати, що Бог не дає випробувань, які б ми не могли знести…

І на кінець, пам’ятай:

Його любов до тебе «ніколи… не перестає!» 1 Кор.13:8.

Family Saturday/ Сімейна субота: Хлопчик росте

Наш хлопчик росте. Нещодавно відсвяткували 5 років. Так радісно і водночас якось сумно. Так багато хочеться його навчити, розповісти, показати. Так сильно хочеться обіймати та цілувати. Але наш хлопчик росте, має свої запитання, обіймає, але через мить виривається з обіймів, бо соромиться.
Костя нарешті навчився кататись на велосипеді. Він спочатку дуже боявся, і коли Ілля відчепив маленькі колеска навіть не сідав на нього, але декілька днів тому він впевнено сів на велосипед і поїхав так, ніби вже їздив декілька років. А я вам що кажу, наш хлопчик росте.
*****
Our boy is getting older. We've just celebrated 5 years. These moments are joyful, but at the same time sad, because he is not that little puffy cute baby boy, but he becomes boy. There's so much I want to teach, show and tell him.  He has his own questions, he hugs, but only for a second and then runs away because he's shy. I love him.
Kostya can ride a bike now!  At first he was affraid, espessially when Illia took off the little wheels, he refused to ride it at all.  But few days ago he confidently set and rode it as he had been riding it for many years. I was surprised and content. That's what i'm talking about, our boy is getting older.

Покатались, погуляли, пограли в ігри, потім прийшли додому і годину смажили чебуреки. Костя допомагав від замішування тіста, до обсмажування нямок. І коли вже сідали до столу, я його запитала: "Що тобі сьогодні сподобалось найбільше? Те, як ти катався на велосипеді?", він подумав і сказав: "Ну це було добре, але найбільше мені сподобалось бути разом і готувати їсти".
Не важливо як, неважливо коли і скільки, головне проводити час разом як сім'я.

After riding a bike we went home and cooked supper. Kostia was helping a lot, he always helps me, I apreciate it. While eating supper I've asked him whether he liked to ride a bike and he answered: "It was good, but I liked being together." That's so sweeeet.

Sunday for God/ Неділя для Бога: Марновіства та Забобони

Почало темніти. Чорна кішка зійшла з тротуару та перебігши дорогу продовжила свій шлях. Без жодного страху і зайвої думки вона попрямувала додому, або ж на нічне полювання. Раптом, звідки не візьмись з'явилась машина, і різко зупинилась, побачивши чорного кота.

Насправді ця машина була моїх друзів, і ми жартуючи проїхали по тому фатальному і "страшному" місці. Звісно розмова зав'язалась про забобони. А хто які знає, і в що колись вірив. Чому чорне кошеня може зупинити дорослого безстрашного чоловіка, та нагнати на нього страху? То чи такі вони страшні, як здаються, чи варто в них вірити, і якщо ні, то чому?

Усіма улюблена Wikipedia тлумачить забобони так:  вид марновірства, що полягає у тому, що індивід приймає за реальність невідомі сили, здатні провіщати події і навіть впливати на них.
До забобонів відноситься: носіння талісманів, татуювання, магічні жести та прикмети, які начебто мають віще значення.
Прикмет та забобонів є дуже багато і кожне з них має свою історію виникнення, найчастіше просто безглузду. 
Оскільки все почалося з кішки, то про неї і поговоримо. 
1. Чому винна кішка?
Справа  в тому, що чорну кішку дуже важко побачити в темряві. Коли чорний кінь перебігав дорогу наїзднику, кінь лякався і наїздник падав. Саме через це чорних кішок почали недолюблювати.

2. П'ятниця 13.
Чому ж так страшно навіть вимовляти ці слова? Насправді все почалось від самовільного трактування старозавітньої розповіді про Каїна і Авеля. Хтось вигадав, що саме в п'ятницю 13 Каїн вбив свого брата Авеля. Після ось такої байки, цифра та день перетворились в символ нещастя та горя.

3. Переступи поріг.
Чи бувало з вами таке, що щоб щось передати вам казали: "Ееее, через поріг неможна", і змушували переступити поріг. В давні часи, під порогом ховали прах мертвого. Передавати через цей прах вважалось неповагою, крім того такі дії могли "потривожити" померлого.

4. Розсипати сіль-- буде сварка.
Це одне з моїх улюблених. Виявляється, в давні часи сіль була дуже дорогою, адже щоб її привезти чумаки їздили далеко і надовго. Тому того хто розсипав коштовну сіль сварили.

5. Не можна дарувати годинники.
Цей забобон походить з Китаю, де  вважається, що коли даруєш годинник-- запрошуєш на похорон. Можливо з цим забобоном можна пов'язати латинське прислів'я "Momento mori"("Пам'ятай про вічність").

6. Присісти на доріжку.
Я завжди наївно думала, що це не забобон, а просто традиція прощатися. Але на жаль це не так. В давнину люди вірили, що присівши на доріжку вони обманюють домашнього духа, щоб він за ними не йшов і не заважав надалі. Безглузддя.

7. Не можна виносити сміття після заходу сонця.
Це улюблений чоловічий забобон. А тлумачиться він дуже просто: люди не хотіли, щоб їх обговорювали та судили за те, що вони рідко виносять сміття.

Список забобонів та їх походження можна писати довго, адже їх є дуже багато. Метою моєї писанини є донести до читача, що забобони це марновірства. Тлумачиться легко: мара віра, тобто безглузда віра.

Що стосується талісманів, які стають модними знову і знову, хоча і є складовими марновір'я. Талісман це не лише який кулон, чи зуб або око звіра, колечка, але й ікони наклеєні в машині, зберігаються в гаманцях. Це все талісмани, адже ми покладаємось на їх силу, на те що вони вбережуть нас від злого ока, бандита чи несподіваної смерті. Християни це послідовники Христа, діти Божі, які безумовно вірять у силу Бога. Якщо перед виходом з дому, я помолюсь про Божий захист, то ікона в гаманці мені не потрібна. Якщо я перед виїздом з гаража помолюсь, а іноді і не помолюсь, але вірю в мого Господа, що Він мене береже, то рятує мене не приклеєна іконка на панелі авто, а Бог! Намальовані хрести на вхідних дверях це лише безглузда колекція, адже Христос має буде в серці і в щоденній молитві.

 Люди згодні вичитувати та вивчати різні забобони та купляти талісмани, щоб бути в безпеці, але люди не хочуть зрозуміти, що лише справжня віра в Бога рятує, дає безпеку та мир. Повіривши та полюбивши Бога про якого написано 66 книг Біблії, я була здивована  наскільки простіше довірити свій день Ісусу Христу. Він є живий, Він сильніший за нерозсипану сіль, за "домашніх духів", бо Він є Бог.

Нехай ваші дні будуть сповнені миру Божого, хай віра в Господа Ісуса Христа гаряче пече в серці та випалює все, що заважає Богу діяти.


Оксана Ковальчук